Лірика Давньої Еллади та Риму

Літературна композиція

1 ведучий. На думку давніх греків, еллінів, ми з вами живемо в гіперборійській (тобто північній) країні. Навіть наші південні області — узбережжя Чорного моря, Таврида (Крим) — були для них краєм світу, початком "землі невідомої".

   Як же заблукала до нас Муза, дочка Зевса, як сталося, що вона полишила слід своїх сандалів на нашому холод­ному снігу? Здавалося б, далеко від нас її рідне Середзем­не море, кам'яні острівки архіпелагу і зелені оливи, сма­рагдові хвилі і грайливі дельфіни, та все ж таки так сталося. І свідчення тому — вірші Олександра Сергійови­ча Пушкіна. І вся російська поезія "золотого віку".

2 ведучий. Що означає: "Душа моя —Элизиум теней"? І який "стройный мусикийский шорох" почув Тютчев "в зыбких камышах"? І чому "питомцы муз" співали на іграх Олімпійських, як стверджує Баратинський у вірші "Рифма"?

3 ведучий. І справа не тільки в тому, що, не знаючи античної поезії і культури, ми не зрозуміємо багатьох ху­дожніх творів, шедеврів світового мистецтва. Ми не змо­жемо відчути, звідки прийшла гармонія, несподівана ви­шуканість стилю, культ краси, пластика поетичного жесту.

Дівчатка в легких платтячках зображають зграйку голубок.

1 ведучий. Неможливо переоцінити значення ан­тичності для становлення і змужніння російської та ук­раїнської поезії, класичної європейської літератури. За­вдячуючи античній поезії, культурі двадцяте сторіччя, принаймні його початок, по праву називають "срібним віком" російської поезії. Хіба припав пилом поетичний спа­док давніх еллінів і римлян? Хіба не надихнув він Іннокентія Анненського, В'ячеслава Іванова на античні мотиви у їхній творчості? Чи Михайла Кузьміна з його "Олександ­рійськими піснями", Владислава Ходасевича з його "Важ­кою лірою", Максиміліана Волошина, Георгія Іванова і багатьох інших прекрасних поетів? Чи безнадійно згас античний ідеал? Чи скисло п'янке вино поезії давніх греків?

2 ведучий. У1915 році Осип Мандельштам гостю­вав у Криму у Максиміліана Волошина, в його розчине­ному в світ будинку в Коктебелі. Ночував він у поетовій майстерні. Поряд на полиці лежав довгий дерев'яний ула­мок давньогрецького корабля, який Волошин знайшов на кримському березі. Всю ніч шумів прибій, не змовкаючи нуртувало за стіною море — Евксинський Понт. Саме цієї ночі написав Мандельштам вірш "Бессонница. Гомер. Тугие паруса".

Читець.

Золотистого меда струя из бутылки текла

Так тягуча и долга, что молвить хозяйка успела:

Здесь, в печальной Тавриде, куда нас судьба занесла,

Мы совсем не скучаєм, — и чрез плечо поглядела.

Ну, а в комнате белой, как прялка, стоит тишина.

Пахнеш уксусом, краской и свежим вином из подвала.

Помнишь, в греческом доме любимая всеми жена —

Не Елена — другая — как долго она вышивала ?

Золотое руно, где же ты, золотое руно?

Всю дорогу шумели морские тяжелые волны,

И, покинув корабль, натрудивший в морях полотно,

Одиссей возвратился, пространством и временем полный.

З ведучий. Поети "срібної пори" були останнім по­колінням в російській поезії, які навчалися в класичних гімназіях, де викладали давньогрецьку мову та латину. Шкода, що в наших школах не вивчають ці мови. Адже навіть Онєгін, який вчився "чему-нибудь и как-нибудь", міг при нагоді "потолковать об Ювенале, в конце письма поставить уаlе, да помнил; хоть не без греха, из Энеиды два стиха".

1 ведучий. А хіба так вже важко навчитись хоча б азам мови Гомера? Ну, принаймні, щоб хоч "эпиграфы разбирать"?

   У грецькій абетці лише 24 літери, більшість з них на­стільки схожі з російськими та українськими, що запам'­ятати їх зовсім не важко, наприклад. А, В, Г, Д (альфа, бета, гама, дельта), чи К, Л, М ( каппа, лямбда, мю), чи П, Р, Т (пи, ро, тау).

   "Муза" грецькою пишеться МОУСА (читається "муса", тому що звук "у" позначається двома літерами ОУ (омікрон, Юпсилон).

   Отже, ми майже готові для того, щоб прочитати давнь­огрецькою початкові рядки "Одіссеї". Ті самі, які пере­клав Василь Жуковський.

Читець.

Муза, скажи мне о том многоопитном муже, который,

Странствуя долго со дня, как святой Илион им разрушен,

Многих людей города посетил и обычаи видел,

Много и сердцем скорбел на морях, о спасенье заботясь...

2 ведучий. Яке слово найчастіше вжито в цьому уривку? Порівнюючи грецький текст з перекладом (навіть не знаючи значення усіх слів), ми визначаємо, що це — слово полла, полло (полла, поллон) — много, многий. Та ще слово много міститься в середині складного слова многоопитны й — полютропон.

А тепер прислухайтесь до останніх рядків вірша Мандельштама:

И, покинув корабль, натрудивший в морях полотно,

Одиссей возвратился, пространством и временем полный.

Виявляється, що ця могутня кінцівка не тільки чудово оркестрована сама по собі (покинув — полотно — про­странством — полный), не тільки повноважна за смис­лом(полотно паруса, наполненное ветром, — Одиссей полный пространством и временем), але й цілком відповідає звуковій характеристиці початку "Одіссеї": "Полютропон хос мала полла" — "Пространством и временем полный". Здається, що луною відгукується ро­сійське полный на грецьке полла (много). Це ще один доказ того, що у справжніх віршах не буває нічого випад­кового.

З ведучий. Багато термінів, які належать до поезії і музики: ямб, хорей, елегія, ода, та й самі ці слова: по­езія і музика — давньогрецькі. Вірші і спів спочатку не були відокремлені одне від одного. В доісторичну, первіс­ну епоху мистецтво мало, як вважають учені, синкретич­ний характер. Тобто, святкуючи яку-небудь подію, наприк­лад, вдале полювання, наші пращури могли одночасно співати, танцювати, зображати поведінку звірів. У тако­му дійстві були присутні у зародку і поезія, і музика, і театр.

1 ведучий. По суті, вірші почали обходитись без музики тільки з часу появи книжок, їх розповсюдження, коли текст відокремився від голосу автора. Це трапилось вже за елліністичної доби, приблизно у III столітті до нашої ери. Які ж були роди і жанри давньогрецької поезії в її класичний період (VI — IV століття до н.е.)?

2 ведучий. По-перше, це був епос, насамперед по­еми Гомера. Колись їх співали аеди на бенкетах і святах, а в VI — IV століттях до н.е. вони шанувались як головні книги і вивчались хлопчиками в школах напам'ять в урив­ках.

По-друге, це була релігійна та обрядова поезія. На вес­іллях співались весільні пісні, підчас поховань — погре­бальні, на святах, присвячених Афіні, Зевсу, Аполлону та іншим богам, — урочисті гімни. Сюди слід віднести і пісні, які виконувались на честь переможців на Олімпійських іграх та інших спортивних святах. Такі пісні-оди писав, наприклад, уславлений поет Піндар.

   По-третє, поезія царювала в театрі. Яку трагедіях, так і в комедіях важливу роль відігравав хор, та й актори-со­лісти звично промовляли співучим голосом промови, опо­виті стрункою віршованою формою.

З ведучий. Цікаво, що різновиди лірики визнача­лися не за тематичною ознакою, а передусім за характе­ром інструмента, який використовувався для акомпане­менту. Були струнні інструменти (ліра, кіфара, арфа) і духові (дудка, флейта, сопілка та інші). Відповідно лірика поділялася на меліку і... уявіть собі, що для "не меліки" немає певної назви, хоча відомі жанри, які до неї належа­ли: ямби, елегії, епіграми.

Погодьтеся, що не мати загальної назви незручно, тож введемо самі відсутній термін — евтерпіка.

1 ведучий. Ми утворили це слово від імені музи Евтерпи. Як відомо, муз було дев'ять — Кліо, Уранія, Калліопа, Талія, Терпсіхора, Мельпомена, Полігімнія, Ерато і Евтерпа. Ось вони.

К л і о . Кліо, муза історії, зображалася із сувоєм пер­гаменту в руці.

Уранія. Уранія, муза астрономії, біля її ніг — глобус, а в руках палиця — радіус, який використовувався давні­ми астрологами для зазначення зірок, які були видні на небосхилі.

К а л л і о п а . Калліопа, муза епосу, тримає в руках на­вощені дощечки і гостру паличку.

Талія. Талія, муза комедії та буколічної поезії. Коміч­на маска, вінок із плюща, посох вівчаря, тимпанон (рід гуслів).

Терпсіхора. Терпсіхора, муза танців, увінчана лав­рами. Вона вдаряє по струнах великої ліри, оживляючи і надихаючи цими звуками танцюючих.

Мельпомена. Мельпомена, муза трагедії; іноді їй надають атрибути Геракла для відбиття жаху, а вакхічний вінок має нагадувати, що трагедія розігрувалась уперше на святах Вакха (Діоніса).

Полігімнія. Полігімнія, чи Полімнія, муза красно­мовства і гімнів, не має жодних атрибутів, але її легко впізнати серед сестер із замисленого погляду і з того, що вона спирається на скелю.

Ерато. Ерато, муза любовної поезії і міміки, вона три­має в руках легку, невелику ліру; часто поряд з нею зо­бражають Ерота (Амура).

Евтерпа. Евтерпа, муза ліричної поезії і музики. Зображена з флейтою.

1 ведучий. Не зовсім зрозуміло, чому розділені функції між Евтерпою і Ератою. Адже любовна поезія, само собою, — складова ліричної!

Ерато. Ерато — муза меліки, тобто пісень, які вико­нуються під струнний акомпанемент.

Евтерпа. Евтерпа — муза... евтерпіки, тобто пісень, які виконуються під акомпанемент флейти, сопілки, дуд­ки тощо. Різниця між любовною поезією і ліричною сут­тєва.

Ерато. По-перше, тільки на струнних інструментах можна грати, акомпануючи собі.

Евтерпа. Співак же з флейтою в руках може грати лише в перервах між рядками чи куплетами.

2 ведучий. Тоді напрошується висновок, що "не мелічні" жанри — ямб, елегія — мали б швидше відокре­митися від музичної основи, стати декламаторськими, а не співучими?

Евтерпа. Історія підтверджує, що так воно і було.

Ерато. По-друге, найдавніші міфи і легенди підкрес­люють більш піднесений характер струнної музики. Ліру винайшов хитромудрий Гермес.

Аполлон. А бог світла Аполлон виміняв її у Гермеса на свій золотий жезл і відтоді не розлучався з цим інстру­ментом.

Евтерпа. Щоправда, флейту винайшла теж богиня — чарівна Афіна...

А ф і н а . Але, побачивши у відображенні струмка, як спотворює її гра (треба ж зморщувати губи й надувати щоки), вона відкинула флейту геть. Сатир Марсій підібрав її, навчився грати і викликав на змагання само­го Аполлона.

Аполлон. Було ще одне змагання Аполлонової ліри з сопілкою, яку зробив із очерету козлоногий бог Пан. І цей двобій закінчився перемогою Аполлона.

1 ведучий. Адже і сатир сам Пан входили до сви­ти Діоніса, бога землеробства і виноградарства, чиї свята— діонісії — супроводжувалися буйними піснями і танця­ми під акомпанемент дудок і флейт, а також ударних інструментів — бубнів і тимпанів.

2 ведучий. От у чому річ! У протиставленні меліки і евтерпіки відбилась боротьба аполлонійського і діонісійського начал в античній культурі.

3 ведучий. Тут два полюси: урівноваженість і гар­монія, з одного боку, і непомірність пристрасті та ша­леність — з другого. Розумний початок Аполлона і сти­хійний — Діоніса. Світло Аполлона і темрява Діоніса.

1 ведучий. Хоча в житті і в поезії вони ніколи не зустрічаються у чистому вигляді. Пристрасть без розуму в мистецтві, як і розум без пристрасті — безплідні. А про­тилежності сходяться, як казав давній філософ Геракліт.

2 ведучий. Серед усіх голосів, які полишили на землі безсмертне відлуння, один із найчарівніших і неповтор­них — голос Сапфо, поетеси VI століття до н. е. з острова Лесбос. Її називали десятою музою. Чи можна сильніше висловити почуття кохання?

   Зникають простір і час — відстань у дві з половиною тисячі років, — і оживають звуки еолійської ліри. Ми чує­мо, як кличе Сапфо "райдужно-престольну Афродіту" допомогти їй причарувати гордого юнака, як милується своєю дочкою, яка посилає вітання далекій подрузі.

Виразне читання напам'ять поезії у перекладі А. Содомори.

3 ведучий. Вірші Сапфо належать до меліки. В цьо­му жанрі писав й Анакреонт, який увійшов у світову літературу як співець кохання.

Виразне читання поезії "Злотоволосий Ерот…".

1 ведуч и й . У пам'яті нащадків збереглась трагічна історія кохання Архілоха до Необулі. Батько дівчини відмо­вив поету. Принижений і обурений, Архілох написав такі сатиричні вірші, що, згідно з легендою, Необула і її бать­ко, не знісши сорому, наклали на себе руки. Римський поет Горацій писав: "Обурення озброїло Архілоха влас­ним ямбом".

Виразне читання поезії "Серце, серце!" у перекладі Г Кочура.

2 ведучий. Елегії та епіграми писали такі грецькі поети, як Каллін, Тіртей, Платон.

Тіртей жив у середині VII століття до н. е. Він був ви­датним полководцем, і його елегії співали солдати, вивча­ли школярі.

   Виразне читання поезії "Добре вмирати тому".

З ведучий. У першому столітті до нашої ери більша частина Середземного моря перейшла під владу Рима. Але, як це часто трапляється в історії, переможці на полі бою опинились під впливом переможених в багатьох га­лузях культури. Римлянин вчився у елліна, латинська поезія опановувала уроки грецької.

   Перекладав поезію греків і Валерій Катулл, сучасник Юлія Цезаря, автор однієї дивом збереженої книжки віршів.

Читець.

Прагнеш, Лесбіє, знати, скільки хочу

Поцілунків твоїх, щоб ситим бути.

Як багато піщинок у пустелі

При Кірені, на молочай багатій,

Поміж Зевса оракулом лівійським

Й славнозвісного Батта гробом древнім,

Як багато зірок ночами тихо

З неба дивиться на людське кохання,

Стільки прагне твоїх Катулл жагучий

Поцілунків палких, щоб вдовольнитись,

Скільки злі язики вректи не можуть,

Та ніхто із цікавих не полічить.

                   Переклад М. Борецького

1 ведучий. Найвідомішого лірика, поезія якого майже вся збереглася, Квінта Горація Флакка називають "учи­телем життя". Провідною темою його творчості стало зве­личення невибагливості, потяг до "золотої середини", до задоволення малим. Поет закликає уникати крайнощів, вважає, що людина буде щасливою, якщо тільки знайде душевний спокій і рівновагу між розумом і серцем; в ос­новному Горацій писав оди.

Виразне читання поезії "До Мельпомени" у перекладі А. Со­домори.

1 ведучий. Життя, яке розгортається перед нами, коли читаємо твори давніх греків і римлян, і схоже з на­шим, і не схоже. Воно осяяне якимось дивним золотим променем, світлом томливо-прекрасної гармонії. Їхнє сло­во — світлоносне.